Проєкт «Земляки». Олексій Комаровський: «Я опинився в найкращому місці в найкращий час»

В інтерв’ю пан Олексій звик бути «по той бік» блокнота чи мікрофона. Адже крім того, що він сценарист та письменник, він ще й досвідчений журналіст, знаний свого часу на Луганщині. Глядачі луганського телебачення знали Олексія Комаровського як автора й ведучого різних телепроєктів, документальних фільмів тощо. З найвідоміших – дитячі «Ігри ерудитів», які збирали команди школярів з усієї області.

Олексій Комаровський – людина з Вікіпедії, отже, в цій статті наводимо лише декілька штрихів до його портрету.

Він народився у Попасній у 1974 році. Років у п’ять вже вільно читав, причому читати навчився й почав саме українською мовою. З властивими йому спостережливістю й умінням відфільтровувати важливі деталі пан Олексій згадує: покоління його дідусів і бабусь у Попасній було переважно україномовним (це й вплинуло на вибір перших друкованих джерел). А от покоління батьків було вже більш російськомовним.

…Попасна дитинства Олексія, за його словами, була тим, що зараз назвали б величезним залізничним хабом. Просто не було тоді такого слова… Якщо ти народився в Попасній та ще й дожив там років до 15 – 17, у тебе були відсутні шанси не попрацювати на залізниці. Не оминуло це й майбутнього (тобто, нинішнього) історика, сценариста, письменника Комаровського – перед вступом на історичний факультет тодішнього Луганського педагогічного інституту. Перший запис у його трудовій книжці – електромонтер СЦБ (сигналізація, централізація та блокування).

«Я був тією людиною, яка ходить по коліях і змащує квачем стрілкові переводи, щоб ковзали. Два кілометри в один бік від посту, два в інший», – згадує наш співрозмовник.

Це було після закінчення 11 класів. Практично тоді ж друг Олексія вступив на підготовчі курси істфаку Луганського педінституту, й Олексій почав їздити туди з ним «за компанію».

«Присутніх не перевіряли, переклички не робили, і я просто сидів і слухав», – згадує він.

Таке слухання закінчилось тим, що він вступив на факультет. А друг – ні, такий от парадокс.

«І таким чином я опинився в найкращому місці в найкращий час», – каже Олексій Комаровський.

До речі, він став першою людиною у своїй родині, яка отримала вищу освіту. І це теж цілком типово для людини нашого покоління з нашого регіону.

Щось нове ми не відкриємо, сказавши, що істфак того періоду в Луганську був справжньою кузнею кадрів (перепрошуємо за цей мовленнєвий штамп) гумористів, КВНників, медійників.

В Олексія дуже добре виходило писати тексти – сценарії, жарти для КВНу тощо.

«Це було прям моє, і письменник у мені таки переміг художника», – каже він.

А ще Олексій дуже добре малював, і це – окрім письменництва, історії чи обслуговування Попаснянської залізниці – цілком могло стати його професією.

Хоча, напевно, письменник все-таки переміг раніше… Навчившись читати у оті вже згадані нами п’ять років, Олексій у дитинстві практично тільки тим і займався, що читав. У тому числі з ліхтариком під ковдрою ночами. Впізнали свою дитячу розвагу?

Звичайно, в проміжках між запійним читанням встигав похуліганити на вулиці, повчитися в школі на відмінно, дати списати однокласникам домашнє завдання… Але читання все-таки було одним з основних факторів, які сформували його як особистість.

Пригадує, що в дитинстві книжки, за його відчуттями, надто швидко закінчувалися… Він їх перечитував. А ще – дописував. Тобто, років вже з дев’яти, прочитавши, до прикладу, пригодницький роман – брав зошит, ручку й дофантазовував продовження.

«Вже тепер я дізнався, що є такий окремий жанр в літературі, коли фанати того чи іншого письменника пишуть продовження його творів. Фенфікшн, від англійського fanfiction. Проте тоді, в дитинстві мені здавалося, що я винайшов щось нове», – розповідає Олексій.

Виш Олексій закінчив у 1997 році й вступив до аспірантури. Закінчив і її. Працював заступником директора та викладачем Луганського коледжу культури і мистецтв, ученим секретарем, а також викладав у Луганському державному інституті культури і мистецтв. Ця робота була для нього цілком комфортною. Але згодом письменник і сценарист все-таки переміг в Олексієві не лише художника й залізничника, а й науковця та історика.

І він опинився на Луганському телебаченні. Покинути цю нішу змусив 2014 рік, проте – то вже буде інша історія.

Тут розкажемо ще лише одну історію, і то скорочено – про фільм за сценарієм Олексія Комаровського з бюджетом 100 тисяч гривень, знятий в Луганську на камеру мобільного телефона. Фільм російською має назву «Цацки, пецки, три ствола» (офіційна назва – «Ключ до успіху»).

Сюжет закручено в стилістиці, яку на Луганщині характеризують фразою «туши свєт, ховайся в жито». Сценарій Олексію замовили у 2009 році. Замовили такі собі впливові на Луганщині люди, ну знаєте, коли впливовість межує з законністю… О ми завернули… А вийшли «Цацки…» у 2011 році.

Прем’єра відбулась у луганському ресторані «Корона». У ролях, зокрема: ринки Луганська (тобто, це швидше декорації), Фольксваген – «буханка», іноземні студенти Луганського аграрного університету й відомий гуморист з Луганщини Андрій Бурим. До речі, Бурим – у ролі начальника міліції.

Це складно переповісти… Можна лише сказати: у фільмі, який наразі лишився роликом на Ютубі й сприймається певною мірою як дещо архаїчне, дуже багато енергетики конкретного покоління й конкретного регіону. Власне, тому авторка статті й зачепилася за нього – бо й сама належить до цього покоління й сформувалася в цьому регіоні.

Проте, це – дуже й дуже маленька частиночка доробку Олексія Комаровського. Так, у 2017 році його п’єса опинилася у фіналі Третього фестивалю комедійного мистецтва «ГаШоТю» в Києві. У 2012 році на телеканалі «2+2» вийшла прем’єра повнометражного комедійного бойовика «Down Town, або Ключ до успіху» за його сценарієм. І таке інше…

Наразі Олексій Комаровський мешкає в Києві, продовжує писати сценарії й видає книги.